Щодо аналізу практики у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність

 

Велике значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провадження у кримінальних справах. Ефективні правові заходи, які суди застосовують щодо неповнолітніх, можуть реально сприяти попередженню вчинення ними нових злочинів та виправленню підлітків. Здійснюючи правосуддя, суди повинні забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод як підсудного неповнолітнього, так й інших учасників процесу.

Порядок провадження у справах про злочини неповнолітніх, як передбачено ст. 432 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК), визначається загальними правилами КПК для провадження кримінальних справ і, крім того, додатковими нормами, викладеними у гл. 36 КПК «Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх». У зазначеній главі містяться норми, якими передбачено підвищення захищеності прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві.

У багатьох країнах світу (США, Великобританії, Бельгії, Франції, Німеччині та ін.), на відміну від України, судочинство у справах про злочини неповнолітніх здійснюється спеціалізованими судами різних модифікацій 1. Діяльність таких судів для неповнолітніх оцінюється вченими-юристами досить високо.

Правосуддя щодо неповнолітніх має бути складовою процесу національного розвитку кожної країни. Відповідно до ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому суди повинні враховувати вимоги міжнародних правових актів, зокрема тих, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх. У міжнародно-правових актах наголошується на необхідності особливого захисту дітей та підлітків. Україною було підписано міжнародний договір від 29 листопада 1985 р., за яким вона взяла на себе зобов’язання виконувати Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила»). У пр. 2.1 зазначених Правил підкреслюється необхідність неупередженого їх застосування.

В іншому важливому міжнародному документі — Конвенції про права дитини, прийнятій 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. (далі — Конвенція), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього міри запобіжного заходу. Відповідно до ст. 37 Конвенції «арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюється згідно з законом та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу».

Основні напрями державної політики України стосовно дітей і заходи щодо її реалізації центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, суспільними інститутами були визначені в Національній програмі «Діти України» (затверджена Указом Президента від 18 січня 1996 р. № 63/96; далі — Національна програма). Серед її основних завдань — здійснення заходів щодо профілактики злочинності, наркоманії, алкоголізму і куріння серед дітей.

Виконання основних положень Національної програми у 1996—2000 рр. активізувало процеси практичного розв’язання проблем поліпшення становища дітей і виконання положень Конвенції, а також сприяло деякому поліпшенню стану профілактики підліткової злочинності. З метою вирішення нагальних питань щодо покращення становища дітей і захисту їхніх прав Указом Президента України від 24 січня 2001 р. № 42/2001 «Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми «Діти України» на період до 2005 р.» передбачені відповідні заходи. Соціальна політика стосовно дітей у 2001—2005 рр. спрямована насамперед на зменшення впливу на них негативних явищ, які виникають під час реформування суспільства. Незважаючи на певні позитивні зрушення — зменшення кількості зареєстрованих злочинів, вчинених неповнолітніми, — рівень злочинності серед підлітків залишається високим. Так, у 2002 р. засуджено 3235, або 16,1 % від неповнолітніх, які раніше вчиняли злочини і притягалися до кримінальної відповідальності. Апеляційні суди областей відмічають негативну тенденцію до послаблення контролю з боку міліції та комісій у справах неповнолітніх за поведінкою засуджених, які були звільнені від відбування покарання з випробуванням. Ситуація зі злочинністю у дитячому середовищі вимагає удосконалення профілактичної роботи, пошуку ефективних форм взаємодії всіх заінтересованих організацій, діяльність яких спрямована на запобігання втягненню підлітків у протиправну діяльність.

Законом України від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» (зі змінами, внесеними згідно із законами від 11 грудня 1998 р., 8 липня 1999 р. і 3 квітня 2003 р.), виходячи з положень Конституції України та Конвенції визначено правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, що не досягли 18-річного віку. Цим же Законом (ст. 6) передбачено створення при судах інституту судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх, який діє згідно з Положенням, яке затверджується Верховним Судом України, Міністерством юстиції України, Міністерством освіти України. Але такий інститут поки що практично не діє.

Роз’яснення судам з питань застосування законодавства щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх надані Пленумом Верховного Суду України в постановах:

а) від 26 червня 1981 р. № 5 (зі змінами, внесеними постановами від 12 жовтня 1989 р. № 10, від 4 червня 1993 р. № 3, від 13 січня 1995 р. № 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12) «Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» (далі — Постанова Пленуму Верховного Суду від 26 червня 1981 р. № 5);

б) від 23 грудня 1983 р. № 6 (зі змінами, внесеними постановами від 28 березня 1986 р. № 4, від 12 жовтня 1989 р. № 10, від 4 червня 1993 р. № 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12) «Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» (далі — постанова Пленуму Верховного Суду від 23 грудня 1983 р. № 6);

в) від 22 грудня 1995 р. № 21 (зі змінами, внесеними постановою від 3 грудня 1997 р. № 12) «Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру».

З часу прийняття зазначених постанов відбулися значні зміни в правовій сфері. 28 червня 1996 р. прийнято Конституцію України, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Держава гарантує утвердження й забезпечення прав і свобод людини. З 1 вересня 2001 р. набрав чинності новий Кримінальний кодекс України (далі — КК), значного оновлення зазнав КПК (законами від 21 червня 2001 р. № 2533-III та 12 липня 2001 р. № 2670-III до нього внесені істотні зміни і доповнення). Зміни у законодавстві щодо неповнолітніх та поява нових питань, які виникли в судовій практиці, стали підставою для проведення узагальнення судової практики у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність.